Друга Мова, як факт.

Дискусія про другу державну мову виглядає як підігріті пельмені, ніби то саме, що було вчора, але вже не смакує, як за першим разом. Проте в умовах постійного подорожчання продуктів відігріти вчорашнє необхідно.

Дебатування стосовно необхідності та актуальності впровадження другої державної мови ніколи не була дискусією із площини світогляду та ідеології. Адже обидва явища зникли з політичного простору так там і не з’явившись.

Питання другої державної мови подається нам як вибір керенку розвитку у геополітичному плані. Агітація за або проти розгортається у площині політичного радикалізму та популізму одночасно. У країні, що від моменту проголошення незалежності переживає кризу у всіх сферах життя питання мови є одним із найгостріших.

Пропонував би, для відмінності, розглянути питання мови очима не громадян України. Як проблема двомовності бачиться з-поза .

ЗА-КАРДОН

Вже майже рік як я проживаю поза Україною. Маю можливість до спілкування із великою кількістю людей з різних країн світу від Бразилії до Японії та Африки. Мова спілкування у цьому контексті характеризується тільки і виключно як комунікативний засіб, за кордоном мова завжди інструмент, нажаль в середині країни мова може бути засобом до будови політичного капіталу.

Потрібно сказати, що друга мова для білінгвістичних та полілінгвістичних країн є мовою колишньої імперії. Так є в країнах колишньої Югославії де де-факто всі знають і розуміють сербську, так є в майже у всіх країнах Африки так є в Фінляндії і Ірландії.

Для кожного громадянина України російська мова є так чи інакше мовою колишньої імперії. Оскільки дивно собі уявити спорідненість між мешканцями Запоріжжя і Ферганської долини. Я не заперечую наявність росіян в Україні чи російськомовних українців. Я стверджую, що російська мова на теренах колишнього СРСР включаючи країни Балтії є тільки і виключно засобом комунікації колишніх народів „єдіного і неделімого”. Адже так само майже кожен молодий громадянин Індії знає англійську мову добре чи погано це в умовах глобального ринку ???. Або нещодавня конференція по уніфікації португальської мови, яка стала тепер більш бразильською. Для нас більш наочним буде приклад країн неіснуючої Югославії. Майже кожен, від Словенії до Косова, говорить сербською мовою. Тому для слов’янина, який принаймні трохи знає ще одну слов’янську мову (не обов’язково сербську чи російську), порозуміння на Балканах не складатиме труднощів. Іншою стороною медалі ідеї „Імперської Мови” є можливість навчання молодих людей з Африки у Франції чи Британії. Мова імперії звузила світ до одного знаменника. Мова імперії збагатила нас ще однією культурою (при умові, що ми знаємо свою). Та дискусія про те яка імперія краща і яка по собі що доброго залишила буде напевно не етичною.

Для України російська мова є, і напевно надовго залишиться, другою мовою. Оскільки більшість іноземних бізнесменів, що вчили українську мову відмовились від неї, як не конкурентної у порівнянні із знанням російської. Знайомий чех, вибір мов аргументував просто: англійський вивчаю, щоб розмовляти на Заході, а російський для того, щоб говорити на Сході. Факт знання російської мови в Україні для іноземця у нікого не викликає сумнівів. Будь-який порадник для подорожуючих по Україні виданий закордоном говорить про те, що знання російською мови є достатньо для комунікації. Мова це засіб для комунікації, а не політики. Діти китайських дипломатів в Україні вивчають англійську та російську мову.

Україну і Словенію не пов’язують тривалі зв’язки а ні велика подібність крім колоніального минулого. Посольство цієї республіки було відкрито у Києві цілком недавно, а на всю Словенію є тільки один дипломований перекладач із української мови. Тому для громадянина України, який укладає шлюб у цій країні на церемонію запрошується перекладача з російської мови. Хіба це не виразний приклад того, яка мова є другою для громадян України. Але прошу повіріти, що злих інтенцій там не було у країні де година праці є найвищою серед країн центрально-східної Європи важливим є результат та діяльність а не політична суперечка хто має стародавнішу історію. Важливим є теперішне.
Цікаво чи Партія „Свобода” сприйме дії Словенського ЗАГСу як загрозу для української думи та свідомості, а Партія Регіонів проголосить Словенію першою країною, що визнала в Україні російську мову, як другу державну і буде вимагати від МЗС, щоб дипломати у Любляні говорили виключно сербською!

Мова чи язік???

України продовжує бути складовою імперії, так буде продовжуватися настільки довго настільки економіка найбільшої європейської держави буде переживати переманену кризу та падіння. А громадяни України будуть їздити без віз тільки у країни СНД і то не всі.

Знання ж російської мови не є для українців жодним позитивним фактом без знання ще однієї мови. Оскільки мова потрібно для того, щоб засвідчити свої знання, симпатії або ненависть та нічого цього ми як народ не зробимо поза межами України, якщо не будемо говорити мовою нашого співрозмовника.
А наш діалог з російськомовним співрозмовником вже і так достатньо довго триває, щоб у ньому сказати щось нове.

Тому пропонував би факт, другої державної мови визнати як такий, що доконався незалежно від нашого бажання і небажання. Натомість пропоную впровадити на конкурсній основі ще одну загальнообов’язкову мову тієї держави, уряд якої погодиться про спонсорувати її вивчення в Україні. Хтозна, може будемо вчити арабську і отримаємо нескінчений запас нафти та право до еміграції в ОАЄ, або після вивчення китайської будемо єдиною державою посередником у розмовах із Піднебесною!

Але не варто, законодавчо надавати російській мові статус державної, мій друг, з Білорусі, розповів байку про те, як американський дипломат приїхавши до Мінську і мав проблеми, оскільки більшість чиновники чомусь не розуміло його, коли він говорив . . . по-білоруськи.